День... І от прокидаємось зранку, спішимо помити обличчя, почистити зуби, вгамувати свій шлуночок чи кашею, чи кип'яточком чаю-кави... потім швидко збираємось, стараємось виглядати зовнішньо хоча б нормально, щоби не було зайвих поглядів... Забігаємо в маршрутки, тролейбуси, як ті мишки в свої коридори, а там всередині їдемо разом з багатьма чужими незнайомими людьми... Їдемо... а час іде. Стараємось його якось використати, як хто. Хтось слухає музику для настрою, хтось молиться для душі, хтось бідкається в думках, і не знає, що насправді годує своє горе на розмноження, хтось мріє і уявляє ніби він вже це має, і також не знає, що примножує своє щастя, а хтось просто дивиться на дорогу і ні про що не думає... Кожен має свій вибір, і користується ним. Вибір починається з думок. Потім прибігаємо на роботу, щоби вчасно, щоби не сварили, щоб ніхто нічого зайвого про нас не подумав, нас просто так виховали, метод сірої маси. Прибігаємо, як та сіренька мишка, в свою конторку, і стараємось позитивно себе налаштувати на день. Якщо чесно, є такі люди, які приходять на роботу, як на карму. Тільки сильні можуть знаходити всюди плюси і знаходити шлях свого розвитку, бодай би духовного. Всі такі серйозні, всі працюють... А час минає... І головне - його ніколи не вернути. А знаєте, що думаємо ми? Хоч би час швидше пройшов, хоч би швидше... щоб додому...!!!...!!!...!!! То це називається наше життя??? Ми і так живемо не 150 років!!! А ми думаємо: Хоч би час швидше пройшов? Чесно, у цьому випадку, ми не найрозумніші створіння... Тобі не подобається робота, так міняй її, тільки не псуй свого Життя!!! Тобі його подарував Бог, як музикальну скриньку, а ми думаємо - хоч би швидше сіла батарейка...? Це безглуздо. Плани диявола дуже легко здійснюються таким непомітним способом. Він же хоче, щоб ми не робили нічого хорошого, не збагачувалися духовно добрими вчинками, а тупо виконували вказівки тих, хто збагачується матеріально, за це отримували платню, як раби, тільки на одежу і їжу, і мріяли, щоб час швидше пройшов!!! Друзі, таким чином наше життя, як один день, зливається в каналізацію, як стічна вода. Коли я на все це відкриваю очі, мені так хочеться про все це сказати. Та як пише в Біблії, будуть мати вуха, та не почують; будуть мати очі, та не побачать. Для кого? От і пишу, можливо хтось впізнає себе серед нас, і в моїх словах відчує в собі зараз, саме зараз вітер, який відчинить двері Вашої душі. І от закінчується робочий день, змучується тіло, а якщо чесно, ще більше змучується душа, бо вона спрагла світла, а ми її тримаємо в темряві... Ми знову розбігаємось по транспортних засобах і їдемо додому... Замість того, щоб щиро і світло обняти рідних людей, подарувати посмішку, обійми, ми змучені це робити... Злі сили добилися свого - і час вбили, і сили, щоб відновитися. Тільки дуже сильні зможуть прийти додому не втомленими, зготувати вечерю, сказати, наскільки ми любимо один одного, цінуємо кожну мить. Ми ж такі притемнені, адже життя може зупинитися будь-якого дня, а ми живемо з думкою - та де там, я обніму пізніше, коли буду мати сили... А коли це пізніше? А? Тоді, коли вже на старості будемо жалітися "ой, якби я жив не в Україні, то би було інакше... або якби в мене були батьки... то я би мав час..." Якщо вже на це пішло, особисто в мене батьків не було в дитинстві і я живу в Україні, і приходжу з роботи змучена... Але я розумію, що завтра може не бути. І я стараюсь... обнімати, як в останній раз, відкриватися, як востаннє, усміхатися, як востаннє... Так, це нелегко. Але ще тяжче, коли я цього не зроблю, а потім після життя буду згадувати, чому я цього не зробила... Та я, все рівно, всього не встигну. Але хоча б це. Хоча б любити на цій Землі, люди, встигайте! Любити - і в словах, і мовчки, але головне - діяти. Ніхто нас не згадає по наших думках. Тільки по вчинках. От я пишу... а час іде... вже 16:40... і його не вернути. І кожен його по-своєму цінує - хтось зараз хоче, щоб він пройшов швидше і додому.... хтось працює над мріями своїх директорів, хтось вже змучений вже ні про що не мріє, хтось вже замотався, а хтось розмотується... Після кінця робочого дня час так само швидко ітиме, не повільніше ніж до, і вдома ми будемо за звичкою грати ролі дуже втомлених в той момент, як можна себе пересилити і творити, а не руйнувати себе і оточуючих. Ми знову напхаємо чимось свій шлуночок, здається заради нього і тільки працюємо все своє життя..) Маленький ротик з'їдає наші гроші, гроші - роботу, робота - час, а час іде проти нас, якщо ми його не цінуємо. Наївшись, в нас прокидається інстинкт сну, ми вже не можемо зателефонувати рідним, чи просто щось хороше придумати для близьких, МИ Ж ВІЧНІ ЖАЛІЙКИ!!!))) Я вже не кажу про спорт!) Якщо людина зранку до вечора на роботі без ентузіазму, то який ентузіазм може бути після?... Тут тільки люди із силою волі ще можуть позмагатися... І от приходить ніч, ми зморені лягаємо спати, навіть не подумавши про прожитий день. Що ми зробили так чи не так? Та ми взагалі не думаємо... нема сили...) Я вже не говорю про ранкову чи вечірню молитву... Взагалі відчувати і говорити з Богом потрібно не тільки зранку чи ввечері... Його можна побачити всюди, якщо Він живе в Твоїй Душі... Ну от, ми заснули. Наша душа літає в снах, дає нам знаки, але ми так міцно спимо, що зранку нічого не пам'ятаємо і навіть не стараємось згадати, бо це все як каже нам стереотип - непотріб. А що тоді потрібне? Та ми самі часто не знаємо. Просто не живемо, а існуємо. От так проходять наші дні... а потім життя, як пісочний годинник, висиплеться... і тут ми не розуміємо, як так? Ми ж здобули стільки дипломів, ми ж збудували такі вілли, ми ж купили такі дорогі речі, де справедливість? А справедливість є. Рідненькі, невже ми не розуміємо, що нас сюди запросили на Землю, як на випробувальний термін практики... Для чого це? Це що - кастинг, конкурс, хто кращий...? З одного боку, всі ми Діти Бога. Та діти бувають різними... І ми такі. Коли закінчується життя тут, ми перейдемо в другий вимір. Ми залишимо все, окрім душі. І незалежно від того, що ми здобували на землі, все матеріальне рано чи пізно стане порохом. Отож, пора задуматись! Мій рідний читачу, не знаю хто Ти, чи бідний, чи багатий, чи чоловік, чи жінка, чи юний, чи літнього віку, я просто дуже хочу, щоб Ти задумався... що ти зараз збагачуєш? Не взагалі, а просто сьогодні? Так, сьогодні, в цей день. Життя воно не набагато ширше як один день... Нам просто так здається. Очі засліпила вуаль буденності. Відкинь її. Ти бачиш?.. Чуєш?... Відчуваєш, про що я?... День...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500381
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2014
автор: Olya Savchuk