Колись маленькою дитинкою у полі,
Татусь навчав мене любити рідний край:
- Ось квіточки синенько – волошкові!
- Милуйся люба,тільки не чіпай.
- А онде білі з сонечком сплелися,
Їх так багато,можна я зірву?
- Це Божий дар для всіх, щоб веселитись,
Як зірвеш,то вони в журбі помруть.
- Запам’ятай ти люба моя доню ,
Що квіти, це природи щедрий дар,
Милуйся та голуб в своїх долонях,
Та тільки їх життя не обривай.
Щоби могли ще милувати око,
І дарувати сонечка привіт,
Життя у них красиве та коротке.
Нехай радіє цій красі ввесь світ.
21.05.14р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500418
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.05.2014
автор: леся квіт