Нас меншає. Катастрофічно меншає!
Це – гола правда. Не якісь перешепти.
Геометричну ввімкнено прогресію…
Нас, ніби листя жовте, смерть вичесує,
Бо по злобі їй, мабуть, кимсь донесено,
Що в Україні п’яти Ахіллесові
Обидві! І що йде ногами босими,
Минувши літо, із весни – до осені.
Ще молода. А коси, ніби в попелі,
Віночком синьо-жовтим перехоплені.
З усіх боків отруйні стріли ціляться.
Ще трохи – і пора шукати милиці.
Всі дивляться. І всі відводять погляди.
А Україна щулиться від голоду.
Й від холоду. Найближчого. Від нашого.
Невже вогонь сердець у нас погашено?
Невже ми помирати тільки вміємо
І порожнечу бавимо під віями?!
Не віриться! Не віриться! Не віриться!
Це не про нас! Цей сон колись
увірветься!
Але коли?! Свій хист цінуєм дешево…
Поки що нас катастрофічно меншає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500568
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2014
автор: Ніна Багата