Игорь Жук. Портрет

/убито  модераторами  на  сайте  Стихи.ру/

Вольный  перевод

О,  не  двигайтесь,  панна.  Я  не  просто  любуюсь,  о  нет!
Я  пишу  Ваш  портрет,  как  творил  бы  счастливую  долю.
Остановится  миг  и  замрёт  на  моём  полотне,
И  увидит  Вас  Бог,  как  лишь  мне  Вас  увидеть  позволил.

О,  не  двигайтесь  панна!  Посидите  вот  так  у  окна.
Стул  скрипит  под  котом,  а  под  Вами  –  притихшею  птицей,
И  подобно  холсту,  под  мазками  дрожит  тишина,
И  дрожит  моя  кисть  и  робеет  на  холст  опуститься.

И  подобно  холсту,  облекают  мольберт  времена,
И  подобно  годам,  облетает  мазков  разноцветье
Осыпается  грунт…  Но  в  картине,  как  в  раме  окна,
Вы  одна  –  навсегда,  навсегда  –  Вы  одна  в  целом  свете.

О,  не  двигайтесь,  панна,  пусть  там  свет  разгоняет  возок  –
Есть  ему  что  терять  –  пусть  теряет,  смеясь  и  печалясь,
Только  я  не  спешу  нанести  свой  последний  мазок
И  налить  Вам  последнюю  чашку  осеннего  чая.

О,  не  двигайтесь,  панна.  А  портрет  оживает  уже.
Белой  магией  знаков  он  создан  -  и  магией  дышит,    
И  безумие  слов,  своевольно  растущих  в  душе,
Вам  не  смея  сказать,  прошепчу  полотну  –  это  ближе.

О,  не  двигайтесь  панна.  Кисть  моя  -  желтоклювый  птенец  –
только  раз  ещё  тронет  мечту  на  расписанном  поле.
Остановится  миг  и  замрёт  на  моём  полотне,
И  увидит  Вас  Бог,  как  лишь  мне  Вас  увидеть  позволил.

И  увидит  Вас  Бог…

Игорь  Жук  –  замечательный  современный  украинский  бард.  Его  творчество  не  слишком  известно  по  понятной  причине:  творец  очень  редко  угоден  власть  имущим,  и  чем  он  независимее  –  тем  сильнее  опала.  
Эта  красивая  песня  Игоря  Жука  посвящена  другому  независимому  творцу  –  украинскому  художнику-авангардисту  Александру  Богомазову,  рисовавшему  всю  жизнь  на  портретах  свою  любимую  женщину,  свою  музу,  жену  Ванду  Монастырскую.
Эту  песню  (и  другие)  можно  услышать  здесь.
 
http://music.i.ua/user/1901311/32459/330700/

О,  не  рухайтесь,  панно,  я  не  просто  дивлюся  на  Вас,
Я  творю  Ваш  портрет  із  дрібних  поцілунків  олії,
На  моїм  полотні  завмирає  скуйовджений  час,
І  побачить  вас  Бог  так,  як  я  лиш  Вас  бачити  вмію

О,  не  рухайтесь,  панно,  будьте  там,  на  отому  стільці,
Він  скрипить  під  котом,  а  під  Вами  принишк,  наче  миша,
Тільки  пензель  зітха  у  моїй  ледь  тремтячій  руці,
Та  немов  полотно  під  мазками  вгинається  тиша.

І  немов  полотно  на  мольберти  натягнутий  час,
Не  витримує  ґрунту  і  фарбу  життя  не  тримає,
І  вона  обліта,  ну  а  я  бачу  Вас,  тільки  Вас,
І  крім  Вас  в  цьому  світі  для  мене  нікого  немає.

О,  не  рухайтесь,  панно,  хай  там  світ  розганя  свій  візок,  *
В  нього  є  що  втрачати,  отож  хай  як  вміє  втрачає,
Ну  а  я  ще  не  кваплюсь  покласти  останній  мазок,
І  востаннє  піднести  Вам  чашку  осіннього  чаю.

Не  рухайтесь,  панно.  А  тим  часом  портрет  ожива,
Біла  магія  знаків  народжує  Ваше  обличчя;
І,  забувши  про  все,  я  шепчу  неймовірні  слова  
Ті,  що  Вам  не  посмів,  віддаю  полотну  -  воно  ближче.  

О,  не  рухайтесь,  панно,  вже  не  довго,  іще  тільки  раз,
Жовтий  пензлик,  мов  песик,  лизне  намальовану  мрію,
На  моїм  полотні  завмирає  скуйовджений  час,
І  побачить  вас  Бог  так,  як  я  лиш  Вас  бачити  вмію,
І  побачить  вас  Бог...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500645
Рубрика: Поэтические переводы
дата надходження 22.05.2014
автор: Кузя Пруткова