По стресу йду
неначе по райдузі.
Над нею спека звисла
вбивчим градусом.
Ані дощу, ні вітру.
Пеклом дихаю.
Внизу цвітуть стежки.
Але – під кригою!
Мов сотнями їдких очей
виблискують.
Я ковзаю і…
падаю за рискою,
Що ніби обростає
павутиною
Й не пахне золотою
серединою.
Перед очима
колір фіолетовий.
А далі чорний –
хитромудре плетиво,
Як хиже дно
болота ненаситного…
Та я підводжусь.
Рвуся до блакитного!
Моїй душі здаватися
не велено.
Десь там надія світить –
смужка зелені…
Хоч і шляхом
немислимого опору
Я перейду цю райдугу –
упоперек!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500748
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2014
автор: Ніна Багата