[img]http://cs619926.vk.me/v619926008/504f/Ov03fiiZvas.jpg[/img]
Я напевно помру від міської нудьги,
Від бетонного ґрунту повсюди.
Душу крають мені чорно-білі сніги,
А повітря міське стисло груди.
Проміняв я дерева на сірий пейзаж
Із балкону семиповерхівки,
Кожен ранок вдивляюсь - картина все таж,
А звикати не хочу, ніскільки.
Не літають у місті на жаль журавлі,
Лиш надмірно набиті маршрутки.
Ностальгійно малюю на мокрому склі
Із дитинства свого візерунки:
Ніби сняться мені серцю милі луги,
Старі липи в нічному покрові,
Білі-білі сади майоріли, цвіли -
Я там вперше зізнався в любові.
Ну а місто моє невблаганно пливе
У безодню людського провалля.
Тільки хто вбереже зубожілих людей,
Якщо більшість набита мовчанням?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501133
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 25.05.2014
автор: Салтан Николай