Не сумуй дідусю….

Не  сумуй  дідусю  
Не  сумуй  ніколи  
Не  вернеш  стежини  
Ти  уже  до  школи
Бачу  як  запала  
В  серце  стара  хата
Не  вернеш  й  хвилини    
Не  час  це  вертати
Серце  твоє  чуйне  
Я  зразу  відчула
Й  мені  тепло  стало  
Мов  в  дитинстві  була
Теж  була  там  вишня  
І  старе  подвір'я
Не  були  ми  лишні    
Бо  була  в  нас  віра
Та  прикра  кропива  
Нав'язалась  в  друзі
Заросла  бур'яном  
Пропала  у  тузі
Хоч  зламана  хвіртка  
Хочу  я  сказати
Не  втрачайте  віри    
Не  треба  картатись
Бо  бур'ян  безсилий  
Як  корінь  із  верху
А  щоб  не  закритись  
Ми  прикрили  дверку
Може  знов  захочемо  
При-відкрити  дверку
Подивитись  знову  
Та  уже  не  зверху  
Просто  подивитись  
Просто  пригадати
Як  колись  все  було    
Поруч  постояти
Де  хати  не  має    
Лиш  пустир  зостався
Вишня  зовсім  сохла  
Лиш  пеньок  остався
А  кругом  пеньочка  
Мов  маленькі  діти
Паростки  зелені  
Є  за  що  радіти
Паростки  ті  дали  
Коріння  глибоке
До  землі  до  неньки  
Не  побачить  око
Око  не  побачить  
Серце  не  зрадіє
Тільки  посміхнеться
 Якщо  знов  посміє
А  як  не  посміє    
Та  й  не  пригадає  
Як  злая  кропива    
Руки  обпікає
Обпікає  серце    
До  болі  до  крові
ЗНИКЛИ  У  МІСТАХ  МИ
ЩОБ  ШУКАТИ  ВОЛІ          
А  міста  холодні
 Бетоні  засови
Гуляємо  модні  
У  ночі  як  сови
А  в  день  солодкаві  
Сни  чудові  сняться
Виспимося  гарно    
Й  знову  забавляться
Не  потрібно  рано    
В  поле  та  й  до  праці
Нам  у  супермаркеті  
Все  лежить  на  таці
А  кропива  була,  
була  та  й  пропала
Коріння  глибоке  
В  асфальт  закатали
Закатали  чемно    
Все  що  було  можна
Щоб  не  здогадались  
Тихо  й  осторожно…
Обережно  тихо  
Без  скрипу  без  звуку
Коли  схаменешся  
То  відірве  руку
А  може  і  серце  
Що  стукати  хоче
А  може  кохання  
Що  так  нас  морочить
А  може  вже  годі  
Треба  схаменутись  
Віддали  дань  моді
Треба  обернутись
Подивитись  треба    
Що  від  нас  зосталось
Є  сліди  ті  стерті  
Де  трави  зростали  
Зростали  ті  трави  
Та  й  гаї  шуміли
Як  усе  це  сталось  
Ми  не  зрозуміли
Ми  не  зрозуміли  
І  не  пригадали  
Де  наше  коріння  
Згинуло  й  зосталось
Та  що  там  зосталось
Смороду  багато
А  кому  жалітись?  
Нема  ж  винуватих
Немає  і  не  буде  
І  крайні  всі  разом
А  як  подивитись  
То  лише  відраза
Лиш  старенька  вишня  
й  висока  кропива
І  бур'ян  лапатий  
Ось  наша  могила
Ось  наше  коріння  
та  ми  відказались
Нізащо  радіти
ми  самі  зостались  !!!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501289
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2014
автор: Маріанна Мисян