Хлопче що сидиш
На дереві
І майже плачеш
Бо серце таке солоне
Що аж щемить
І прагне вирватись
На волю
Та застрягає в горлі
Ось твоя доля
Сходить на небі
Ось між галуззям
Причаїлась обережно
Й треба тільки
Потрусити міцно
Це дерево
А впаде вона
Зірветься
Мов молоде янголя
Що ще добре не вміє
Літати
Та дерево таке кремезне
А ти такий малий
Що не в змозі навіть
Обудити його
Своєю присутністю
Тому і далі сидиш
Мов пташеня загублене
В цій темряві
Де чути лише крики сварки
Та пяних матюків
Що на щастя
Не мають зовсім крил
Щоб долетіти
Щоб тебе дістати
Тому ти вже не плачеш
Майже
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501496
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2014
автор: Харіс