Мене життя ненавидіти вчить.
Навіщось викладає цю науку.
Для дослідів підсовує сполуки
З розчарувань жорстоких і багнюки.
Жбурляє в душу зради каменюки.
А потім ще й питає, чи болить?
Болить! І я про це йому кричу.
Життя ж чекає, щоб сказала тихо,
Що вже промчав крізь
мене чорний вихор,
І я холоднокровно кличу лихо
Для когось. І вирощую утіху,
Щоб потім смакувати досхочу.
О ні! Такого, мабуть, не навчусь.
Хоч зло мені і вишкіряє пащу,
Своє диктує. Тільки я нізащо
Не здамся. Ще сумління – не
пропаще,
Ще дихаю надіями на краще…
В тугу спіраль пружиною скручусь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501500
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2014
автор: Ніна Багата