Осіннє сонце, наче апельсин...
Рудою кров'ю заливає небо.
І ми шукаєм тисячі причин.
Робота, діти, справи, пізно, треба...
Осіннє сонце квапиться цвісти.
Багряна хризантема, синє небо...
І ми знаходим тисячу відмін
Тих слів, які нам стали без потреби.
Осіннє сонце ступить в заметіль...
Хтось на дивані слухає новини.
Про тих, хто промовчати не зумів.
Про тих, хто просто знає, що повинен.
Осіннє сонце хмари затягли...
Вкрива зима багрянцем сірі плити.
А ти мовчи. Ти просто промовчи.
Навіщо щось казати-говорити?..
А ти кричи. У горлі стане крик...
В сліпих очах осіннє сонце гасне.
Свобода, до якої ти не звик.
Минуле, що розкраяло сучасність.
Осіннє сонце взимку розцвіло.
Гарячими серцями розігріте.
А ти мовчи. Та скільки ще мовчать?!
А на могилах в'януть свіжі квіти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501542
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2014
автор: Marika