Розкотилось розлуння в долину,
Розгойдалося і сонечко враз,
А я у Голос тихо полину,
Щоб спіймати горя/щастя росказ,
Щоб співи, які ми проспівали
В похованнях дуже злого мерця,
Що годинами ходить та ходить,
І добами який варту несе,
Разом із Смертю що хороводить,
Який складає для неї есе.
Так я лину думками до тебе,
Хоча серце твоє не співає -
Тримає його туга-бентега,
Та, Людина яку проклинає.
К.
04.07.1992
КВ-1
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501572
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 27.05.2014
автор: Левчишин Віктор