У душі моїй бушує д'явол,
Розбиваючи мрії усі.
Він омиває постійно мене,
У кровавій ранковій росі.
Йому незвикати рушити все,
Зупинити його мені не під силу.
Але буду битись до кінця,
Поки смерть не положила в могилу.
Як жаль що від війни,
Мої рідні страждають.
Та часто так буває ,
Що друзі погляди ховають.
Я в їх пробачення прошу за те,
Що часто так буваю зов.
І що поправді навіть забув,
Що таке справжня любов.
Я сам запутався в собі,
Та щей і він, зі мной жартує.
І так день у день,
Мою душу четвертує.
Хоча уже й незнаю,
Чи є у мене ще душа.
Напевне із журавлями,
Вона на південь вируша.
А може десь сховалась,
Під крильми янгола в раю.
Бо стерпіти незмогла,
Що її я нищу без жалю.
Я можу усе життя сміятись,
Хоча в середині і сльози ідуть.
Мене оптимізм і доброта,
У цім світі ведуть
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501609
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2014
автор: 333