Витьохкує соловейко на білій березі,
Виливає свою душу у квітучу весну.
Заслухалась, усміхнулась - думки не тверезі,
Обійми мене, миленький, без любові мерзну.
Захмелілу, пригорни бо, до грудей міцніше,
Там, під пальцями, блискітка - розстібни скоріше.
А що буде вже по тому, що найцікавіше,
Те залишимо на спомин, те є найсвятіше.
Всяк чистилище шукає, слухає, де дзвони,
Вдарять з висока, з дзвіниці, щоб у них потонуть.
Щоб у серці відгукнулись попри перепони,
А воно гріховну ніжність на усе схоронить.
28.05.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2014
автор: Валентина Ланевич