У домі старому, на сірій і темній стіні,
Гусінь ляклива кокон надійний сплела.
З собою в домівку усе необхідне взялА
А що діється в світі, те бачила лиш у вікні.
Тут бУло так затишно, тепло і гарно.
Все звичне, надійне... ну диво-куточок.
Лиш кисню, здавалось, шматочок...
І лялечка крила собі уявляла примарно.
І дні пролітали, для неї ж усі - як один.
Бо лялечці чогось у коконі все ж бракувало.
Схотіла на волю... Бо стінами наче скувало...
Схотілось побачити річку і вигин стежин,
Споглядати із радістю весь білий світ,
І над ним пролітати висОко-висОко...
І кисень вдихати глибОко-глибОко...
Хоч разочок за стільки однакових літ...
Кружляли метелики там, за вікном,
І крильцями вільно по вітру махали.
А лялечка своїм рости не давала,
І, врешті, заснула безвиході сном.
І снились їй часто весЕлкові крила...
Що безстрашно вона літає на волі,
Що, ставши господарем власної долі,
СтрахИ і тривоги свої підкорила.
Та сон - це лиш сон...
Чи самі ми..?
Чи то в Долі робота така... обирати?..
Кому в коконі жити... Ну а кому... літати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502076
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.05.2014
автор: Богданочка