Знову занурююсь рибою в темний автобус,
Знову в очах миготіння німих автотрас.
Люди. Всі начебто й люди як люди. А хто би
Думав по-іншому? Їм - аби ніч, а той - тряс.
Люди дзижчать, і базікають люди, як оси.
Тиша в повітрі зависла, густа, мов кисіль:
Бачу лиш мавп'ячу міміку, погляди "скоса",
Кліпать всі, як один, кожен з них - як усі.
Шум комашиний здіймається високо в Космос,
Злившись у семимільярдне бряжчання щелеп,
Безмір порожніх розмов, наче стружка з кокосу,
Сповнює "Bounty" неба, що вільне ще ледь.
Люди говорять про перше, про сьоме, десяте,
Кажуть про речі важливі, що видно з облич,
Розум висаджує в мозкові спритні десанти,
Щоби зайнятися "справою" люди могли.
Зірки ростуть і малюють картинки галактик,
Всесвіт збирає квазари у калейдоскоп,
Люди ж, як завжди вдягають словесні халати,
Люди прийдуть, поговорять і... кануть в дисконт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502096
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2014
автор: Олександр Обрій