На стіл робочий ненароком,
Мов необачний вибрик долі,
Промінчик сонця одиноко
Упав мені по Божій волі.
І відблиск вглиб душі поринув,
Розворушив і дні, і ночі,
А потім враз мене покинув,
Як на світанні – сни дівочі...
І на столі вже знову пусто,
Вже знов така ж робоча згуба.
О зайчик мій – святая пустинь!
Тебе я знов чекати буду.
1.10.1998
[youtube]http://youtu.be/w3oBJyE1YSY[/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502299
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 31.05.2014
автор: Олекса Удайко