Я розмовляв з Дощем, просив його - не лий!
А він бринів: "Нікчем, питатися я буду?
Ти хто в нас - Посейдон? А чи пророк святий?
Я ж мию вас усіх - на вас достатньо бруду."
Хотів я, щоб Вітри ласкавіші були...
Вони ж мене під три-вітри свої послали!
"Нуж-бо, зніми картуз, та голову схили!
Ми ще чванливість вашу не здолали..."
Я - Сонцю: "Ну, давай! Присвічуй краще нам!"
Розлючене украй, як припече за вухо!
"Ти сунеш носа скрізь...Ось, я тобі завдам!
Забули вже, яка страшна посуха?!"
...Урешті я збагнув: - я ж мову їх забув!
Дощу і Сонця, Місяця і Вітру...
Щось тихо белькочу - ніхто з них не почув...
Почухав спересердя я макітру...
Та й до світанку міцно вже заснув...
(Як та реклама "Байка! Чув?")...
07.12.2007рік.
Миколай Шевченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50311
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.12.2007
автор: Микола Шевченко