Як потоне село в білосніжнім вбрані,
Мов до шлюбу одягнутих вишень.
Принесу у долонях небесні вогні
І піду, не сполохавши тиші.
Виграє у волоссі, лоскоче уста
Промінцем місяченько уповні.
Ти прокинешся раптом—кімната пуста,
Тільки зорі в небесній жаровні.
Зазирне у відкриту кватирку вітрець
І потягне за руку до саду.
Серед трав роздухмянився трунко чебрець,
Виглядає шпориш з-за фасаду.
І озветься мінорно завмерла струна,
Сльози щастя сполохають сушу—
Це крадеться навшпиньки красуня-весна
У твою переболену душу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503309
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2014
автор: Олена Іськова-Миклащук