Ненавидиш мене? За що ти так?
Не я до тебе, гнидо, в дім ввійшла,
Не я утіху у війні знайшла,
Продавши совість за гнилий срібняк.
Не я дитячі сльози спрагло п'ю,
Не я криваві проливаю ріки.
Я лиш мілких зелених чоловіків,
У камуфляжах, поглядом ловлю.
Вони, мерзенні, нишпорять отут
І пхають носа в шпари та шухляди.
Ти знаєш, в нас зовуть їх "колоради",
Вони без яду довго проживуть!
Отрутою для них є людський гнів.
Мільйони українців шлють прокляття.
Нам вистачить і духу, і завзяття,
Щоб біль наш бумерангом полетів.
"Бандерівкою", думаєш, обпік?
Та я пишаюсь тим, що українка!
Іще одна історії сторінка -
Тавро на совісті твоїй повік!
Ми - патріоти, і у цьому суть!
Повстануть українці всього світу!
Тремти, вороже, бо ми - правди діти,
НАС ТУТ УСІХ БАНДЕРІВЦЯМИ ЗВУТЬ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503395
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.06.2014
автор: Лариса Журенкова