Вона його ніколи не любила,
Стомилася вдавати почуття.
Причина в тім, що інша він людина,
А також неспоріднена душа…
Вона любила сонце-світла нитки,
І сяйво місяця, коли безхмарна ніч,
Під вікнами пахучі маргаритки,
І спів цикад, що лине зусібіч…
А він втікав щодня в обійми тиші,
Самотність цінував, як божий дар,
Його лякали почуття і вірші,
Сімейні узи, як важкий тягар…
Так і жили - то разом, то окремо,
Єдине, що єднало їх, був син.
Траплялось, пишних квітів оберемок,
Привозив з дачі, ніби добрий джин…
І в неї в серці раптом виникало
Палке й жагуче, сильне почуття,
Яке його, як і раніш, лякало –
Таке от їй судилося життя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2014
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО