Впала сивина на скроні,
Втікли уже роки мов коні,
Тепер сидиш один над ганком
Милуєшся цим сонячним світанком…
Лишився ти один з десятку,
Усі там полягли до ранку,
А ти один вернувсь із батальйону,
Все таки стримавши колону….
Тепер на грудях ордени й медалі,
І дивишся у синє небо й далі,
Шанують тебе правнуки і діти,
А друзі де? Всі там землею вкриті…
І тягне цей тягар тебе знову,
Туди, у ті ліси, до батальйону…
Та вже не повернеш нічого,
І не побачиш друга бойового…
А що лишилось на останок,
Лиш винести стілець на ганок,
Сісти і подивитись вдалечінь,
Туди де чутно крики тих подій….
Впала сивина на скроні,
Втікли уже роки мов коні,
Тепер сидиш один над ганком
Милуєшся цим сонячним світанком…
06.06.14р. 19:50 ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503644
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 06.06.2014
автор: Святослав Грішний