Забути раптом хто я є,
Відірватись від цього гріха,
Чує силу горе моє,
Що від мене кудись утіка...
І здійнятись серпанком у небо,
Стати зіркою у пітьмі,
Сіяти ясно при потребі,
Як колись малими дітьми...
Сентиментами розсипатись,
Сантиметрами крок за кроком,
Із неправдою борикатись,
Знати, щр доля під боком...
Навмання складати маршрут,
Людського ілюзорного щастя,
Нарешті пзбутись пут,
Боязливого невмілого гостя...
Через мороки, буревії,
Маяком світити у бухті,
Щоб було побільше надії,
У буденному іржавому брухті...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504014
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.06.2014
автор: Мандрівник