Мова - як жуйка (пожував...і пху...)

Жуйко  моя!  Аморфно-розімліла,  нескінченно  довго  жована,    знесмачена  і  терміново
маєш  бути  ліквідована  -  шляхом  утилізації...
Мово  моя...Ще  вчора  струменіла...Ти  -  нужденна  і  зіпсована,  і  страчена  чужинським  словом
руто-м`ято  пасинкована  -  тупим  серпом  по  нації...
Небого...Кришталево-солов`їна,  виплакано-виплекана,  правічна  і  рожденна  в  небесах,
з  мелодій  сонця  викохана  -  що  ж  з  тобою  діється?!
Цей  слОган  металевий,  на  підміну,  та  невже  в  тобі  таких  нема?..Непересічна,
незнищенна  -  де  ж  краса  твоя?  Коли  туман  розсіється?..
...Не  томиться  чоло  жувати  каучук,  стискати  щелепи  щосил...
І  не  соромляться  наглО  вживати  чужий  звук  -  хто  їх  просив?
Хоч  "ноу-хау",  хоч  "імпічмент",  зазіхають,  псують  річ  вщент!
Хтось  перший  візьме,  "запозичить",  а  згодом  вже  всі  "шпрехають",  картаючи  акцент...
І  нащо?..    Та  ж  візьми,  ледащо,  відшукай  у  рідній  неньці-мові,
найкраще  і  влучне,  та  гідне,  повне  сенсу,  слово...
А  то,  виходить,  як  у  тій  рекламі  -  ніде  правди  діти!
Що,  іноді,  жувати  краще  (менше  драми),  аніж  говорити...

06.04.2006  рік

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50412
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.12.2007
автор: Микола Шевченко