Веснами тополі
Впевнені та горді
Нашіптують небу
Спів-молитви, мрії.
Кидають недбалий,
Зневажливий погляд
На розлогі липи,
На цвіт вишень білий.
А червневе сонце
Спалює цвіт саду
І цілує кожну ягідку - живи!
Гордій же тополі -
Промінь гострий правди:
- Гордість очі сліпить,
Знай, струнка й висока,
Для Бога ти нижча
Стебельця трави...
Листям затремтіла
В сповіді тополя:
Каяття їй - ніжний
Дотик до землі -
Гордістю своєю
Завдала їй болю...
Згубились у травах
ОбрАзи-жалі.
Каялась тополя,
Ніжністю спадала...
Вітер каяття те
По світу розніс...
А сонце правдиве
Цю сповідь приймало -
Ніжність дасть початок...
Гордість десь завмерла:
Взимку впаде сніг...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504137
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2014
автор: zazemlena