Мовчки сиділа і ковтала мрії.
Літала в безвісті десь там за хмарами.
І опускався сум на її вії,
в душі лишаючись палкими шрамами.
А потім танцювала до безумності,
своїми рухами зводила з розуму.
П'янів весь всесвіт у її присутності
і римувалось все, що було прозою.
А день тим часом добігав кінця.
Світ в поспіху міняв звабливі пози.
Ліпила усмішку із рис свого лиця,
ховаючи свої нестримні сльози.
Настане ранок. Зустріч дня нового.
Серце ламатиме безжально груди.
Останній раз подумає про нього
і більш ніколи плакати не буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504141
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2014
автор: Любомир Винник