Я дно журби в твоїй душі,
я лиш ота перлина у Всесвіті туманів та зірок
і я роблю тобі на зустріч
свій нерішучий, несміливий крок.
О підійди, коханий, підійди,
зайди в мій дім, переступивши цей поріг
і розкажи, і розкажи
як ти все втратив, втратив й не зберіг.
А я послухаю,
бо ж голос твій миліше співу солов`я,
бо я колись, ти знаєш, любий,
була з тобою наче й не своя.
Ми спільну пісню заспівали в унісон,
хоч музика в душі ще грає, ще бринить
і хто кохав, той звісно ж знає,
якою цінною являється та мить...
Та мить, коли ви разом,
наче обітницю кохання грієте в долонях,
а навкруги все повинується, все завмира
і ми раби, у чиїх скронях
пульсує лиш неспинная жага.
І ми раби безсилі та безвладні,
бо перед нами велич почуттів.
На що піти ми тільки ладні,
щоб той, хто з нами, не втратити та зберейти це все зумів?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504982
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2014
автор: Elfi Sevenlen-Rosayr