На острові неспокою стою,
але подалі від затоки горя
розгойдую недолечку свою,
аби пливла віночком аж до моря.
Ще зійде сонце, спалахне зоря,
та старості нема куди подіти.
Незірваним листком календаря
залишиться моє найкраще літо
з тією, що мов сонце у вікні
і гріла, і сміялась, і манила…
Та й відлетіла…
Я на мілині.
Розсохлись весла,
спущені вітрила,
і тільки обрій мріє вдалині.
Де вітер свище, синє море грає,
манить у вир бездонна глибина,
і що завгодно, тільки не вона
на першій-ліпшій пристані чекає.
Ще може й міг би плисти хоч куди,
гойдатися на хвилі вередливій,
та краще десь завіятись у вирій
до чистої джерельної води,
аби і не тягнуло вже сюди
в обійми долі у стрімкому вирі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505207
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2014
автор: I.Teрен