Дощ за вікном усе падає,.. падає,..
сірим туманом село зацвіло;
більше нічого мене вже не радує,
навіть рідного дому тепло.
Будуть над світом колись ще кружляти
зір опівнічних блакитні вогні,
тільки зі мною не розмовлятимуть,
будуть всміхатися – вже не мені.
Білі тополі в змокрілих нарядах
м’ятими травами йдуть за село –
більше нічого мене вже не радує,
навіть рідного дому тепло.
Створено у 1972 році
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505244
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2014
автор: Т. Василько