Я щораз приходжу в дощ,
Коли в усіх закриті вікна…
Вулицями мокрих площ
Йду, щоби душа розквітла…
Їй потрібна тиха безлюдь…
Легкий вітер, що покриє
Срібну вимушену лють.
Вітер,що так тихо віє…
Їй потрібне хмарне небо,
Щоб від світла заховати
В тінь усі «занадто» й «недо»
Щастя й лють! Все приховати.
Я давно душевно хвора.
Лід сльозами знову плавлю…
Латана душа і квола…
Власними устами чужі біди ловлю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505260
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2014
автор: Магура