Думками ткала день прийдешній ,
А він мене на сполох брав.
Хоч знаю ,все дає Всевишній,
Та страх ніяк не покидав.
Думки колючі,кострюбаті,
Куди прогнати вас від себе?
Мабуть самій треба тікати ...
Та ні,безглузда ця потреба.
Залишу їх на виховання,
Своїй душі, побитій змалку,
Сльозами у молитві зрання,
Буду вмивати їх щоранку.
І стануть думи ясним світлом,
І страх, і сполох в но́чі кане.
До себе радість я покличу,
Хоча й із сивого туману.
15.06.14 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505411
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.06.2014
автор: леся квіт