Ворожбою чи обманом—не сказати—
Розливаються туманом наші втрати.
Ми проводимо їх маршем до порогу,
Звідти йдуть вони урозсип і не в ногу.
Далі йдуть вони мовчазно, без упину,
І тремтять в молочнім світлі їхні спини.
Не обернуться, не глянуть очі сірі,
Чи ж бо знають: ми в боргу у них—без міри?
В тім краю, де воля діється не наша,
Чи побачили—яка чекає чаша,
Нам призначена—глибока чи безмірна?
Скільки душ її наповнити повинно?
Чи поглине все, що дихає довкола,
Чи така, що не заповнити ніколи?
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505581
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.06.2014
автор: Вікторія Т.