Закутавшись у прохолоду літа,
Бреду кудись із совістю за руку,
І серце сповнене шаленим стуком,
Сліди швиденько заміта.
В очах воготь та сині квіти.
У погляді дарованім богами,
З’являються нові-старі світи,
Що обертаються роками.
Щебече совість про війну,
Про тих героїв, про пошану,
Про мрії подаровані дідами,
Із присмаком гнилого полину.
Бреду навпомацки, на звук,
На гуркіт моря, до омани…
У хвилях спокій віднайду,
Дарунок, сповнений туману.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505813
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.06.2014
автор: Apis