"Що їх пов'язує? Минуле, теперішнє, а може майбутнє? Хм..а що пов'язує всіх людей? Що тримає їх один біля одного, так, що не відірвати? Мені здається, всіх повязує біль та розчарування. Оце точно. Кожен має свою власну історію, в які присутні ці два елементи. А любов має таку силу?Можливо, та чи надовго? Спогади? Те саме. Що може пов'язати двох людей в цьому божевільному світі так, щоб нитки від серця до серця не порвались ніколи? А ці нитки такі тоненькі, один зайвий рух і все,ти починаєш стікати кровю, болить тіло, душа болить, щастя падає в безодню. Тоді питання: а чи варто взагалі створювати ці зв'язки? Чи варто кинути своє життя під ноги людині, яка того ж дня може пройтись по ньому і навіть не озирнутись? Та чи думаєм ми про це, коли наше серце вже зовсім і не наше, коли дихати можем лише поруч, коли наступаєм на горлянку своїй гордості та принципам, коли кидаємся з головою в вир почуттів? Ні, звичайно ні. Ми як божевільні, ніби прийняли амок, несемся, змітаючи все на своєму шляху, аби бути поруч, відчути тепло рук, відчути запах, чути дихання, таке солодке і п'янке. Так що ж їх пов'язує?- не виходило з голови у Віри. Назара і Маньку? Що? Ні, мені не варто цього знати. Він не зобов'язаний розказувати. Але хочеться знати. Хочеться ясності. Хоч в чомусь щирості. Бо без цього вже не буде відчуття спокою поруч нього. А я так не хочу втрачати цю тоненьку ниточку."
- Виключай світло, скільки можна вже. Биту годину сидиш над своїм старезним блокнотом. Дивись, щоб від старості сторінки не порозлітались. Мені завтра вставати. Та ще й з будуна. Йди спати. - намагалась кричати Манька, та виходило погано. Алкоголь брав над нею верх. Без зайвого слова Віра підійшла до стіни, намацала виключатель, одним рухом вона занурила кімнату в пітьму, можна було б сказати в повну, та ліхтарі зі двору не давали на це право.
Why give up? Why give in?
It's not enough, It never is
So I will go on until the end
We've become, Desolate,
It's not enough, It never is,
But I will go on until the end - будильник рвався розбудити людей в кімнаті. І це чудово в нього виходило. Чи через гучність, чи через Breaking Benjamin, а може через занадто велику кількість спиртного очі Маньки відкрились і почувся благальний крик:
- Виключи. Виключи негайно. Задумала з самого ранку мене мучити? Це що таке грає? Здуріла оцю хрєнь на будильник ставити? Від такого і мертвий проснеться!
- Та добре, заспокойся. - потягнула руку до телефону. - Тобі не можна нервуватись, а то голова буде боліти. - з ухмилкою подивилась Віра на Маньку.
- Зі мною зараз краще не жартувати. -випалила Манька.
Цього ранку в їхній кімнаті більше не вимовили ні слова. А за її дверима починалось нудне, одноманітне життя студента. Пара, перерва, пара, буфет,і знову пара. Тиждень пролетів, як година. Знову знайомства: з групою, з викладачами, з новими предметами. Та того, кого бажала побачити найбільше не було." А може це й на краще? "-думала і знов човгала парком до гуртожитку, під супровід крику ворон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505820
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.06.2014
автор: Finding Myself