Ми не вічні як камінь, душі ми лише порцеляна -
Розбиваємся вщерть ми на крихти від болю і втрат.
Полотняна сорочка нитками життя вишивана,
Та під нею щоденно зростають тривоги стократ.
Може в кожного з нас є єдине омріяне місце,
Та усе у цім світі уже не повернеш назад.
Що пускаєш у душу, наповнює саме тим змістом
І звертаємо все на стежки у непройдений сад.
15.06.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506653
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.06.2014
автор: Андрій Пульсар