Коли на землі не залишиться сил
В людських венах, тілі і жилах
Коли в чорних хмарах затягнеться тил
І стріли проткнуть тонкі крила
Тоді, щоб не втратити світло надій
Останнє промовивши слово
Посеред шаленого виру стихій
Почуєш здалеку, раптово
Розмову двох постатей,що на межі
Тримаються міцно за руки
За мить вони стануть вже зовсім чужі
Лиш крок до німої розлуки
-«Ану ж, відпусти,я не буду твоя
Я вічного сну полонена!»
-«Не смій говорити таке,ти моя!
Ти чуєш що кажеш, шалена?!
Ти мариш,не хочу заснути навічно
Не бачивши днями долоні,
Які відпустили в хвилину трагічну,
В тяжкій миті, смерті полоні!»
«Прощааай!»- прокричала вона мов скажена
Втонувши в небесному морі
І мряка нестримна, густа, навіжена
Злилася в стихійному хорі
Закінчилось лихо,трагічні картини
Залишили слід у повітрі, не більше
Пливе час, минають хвилини, години
Та діло тут трішечки інше
Заглянь собі в душу і прямо спитай:
«Чи варто так довго мовчати?»
Бо іноді легко ступити на край
Та важко від болю втрачати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507324
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2014
автор: Tina Volnikova