Небо, небо, де не ми,
Де птахам таке роздолля,
Машуть сильними крильми
Може десь над Фаверолем.
І не крикнути у слід,
Що візьміть мене з собою,
Щоб і я побачив світ
Не обізнаний ще мною.
Або ж дайте пару крил,
Я із вами полечу,
Та лиш чую гордий крик
До образи, до плачу.
Ну, й летіть без мене ви,
Я на вас не ображаюсь,
Тільки в глибині душі
І тривожусь, і ридаю.
Небо, небо, що ж, чекай
Поки й я створю політ,
Щоб кричати на весь край
Лиш одне святе: J'habite!
28. 07. 2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507389
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2014
автор: Віктор Остроух