[i]Моя земля завжди пахла вересом –
Невагомим та оксамитовим,
Квіткою забутого трунку,
Але вже сто років вона пахне полином.[/i]
(Шон Маклех, «Запах полину»)
Життя гірчить гіркіше полину –
Та з часом дні солодші від нектару…
Ми всі з війни – і йдемо на війну:
Прийшли мов дим – зникаєм, як примари…
Лише в душі ми ростимо любов –
Оте чуття Господнє і одвічне,
Щоб на суді сказати знов і знов:
«Життя! Квітуй людині безгранично!
Рости полин, рости нові меди,
Нехай синіє поле волошкове –
Я людям хліб спішив ростить завжди,
Я хлібним полем проростаю знову…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507469
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2014
автор: Grigory