Кажуть, людина цим світом не йде,
мов, її доля цим світом веде -
в поле, в палаци та частіше під тин
і нічого не поробиш із цим.
Та думка інша втішає мене:
не доля, а серце тут основне.
Бо серце зіткане з любові
світлий шлях завжди знайде у долі,
душу не дасть загубити під тином
Турбуватиметься нею як мати сином.
Якщо серце в полоні злоби,
воно і з палацу кине туди
де морок сірий, де потьмяніли зірки,
де вздовж шляху одні будяки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507570
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.06.2014
автор: Леонід Ісаков