Немає сенсу у хвалебних віршах,
Словах без змісту, кинутих у тишу.
Зізнань в коханні краще не робити,
До смерті не збираючись любити.
Слова, як дощ: легкі, чи справжня злива,
Від них людина плаче, чи щаслива.
Хтось різко їх на вітер викидає,
А інший від кидків таких страждає.
Ми тими є - що робим і говорим.
Сумління наше теж буває хворим.
Без роздумів словами злими сієм,
А що зробили - пізно розумієм.
Немає правди у брехні лукавій –
Не помічник вона у жодній справі.
Той, хто життя присвячує обману –
Заблудиться в трьох соснах без туману.
У слові сила! Хто цього не знає,
До дії й протидії спонукає,
Стирає вади і долає тугу,
В хвилину скрути допоможе другу.
Наука в слові, мудрість віковічна,
Говір сільський і вулична столична
Манера в слові, хто і звідки родом,-
У слові все! Живе воно з народом.
Слово, як пісня, чи дзвенить пилою.
Слова легкі, чи ношею важкою
Стають вони для того, хто їх чує.
Вбиває слово і воно ж лікує.
Тремтяче ехо, а чи стінобитне,
Брудне чи світле, дике, колоритне...
Забарвлення своє слова приймають
Від вуст, які у світ їх відпускають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507695
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2014
автор: Серафима Пант