Весняна повінь...

Чия  ти,  дівчина-весна,  мокрий  моху  велюр?
Підривна-гормонально,  нервово  стискаєш  свій  пульт,
Біопальчиком  -  аж  до  безкровного,  тріскається  манікюр,
Вириваєш  потоки  води,  з  надрових  катапульт...
Повінь...Повінь  весняна,  нестримний  той  макроінсульт...
   Ти  -  потопу  дочка,  чи  онука  ти  льодовика?
Сонце  пестиш,  лоскочеш,  на  жар,  не  на  жарт,  провокуєш...
Де  струмок  ледь  сотався  -  горла  бруднобурхла  ріка!
Вирви-рани  водяні,  вітання  дівчині-весні,  від  нас  навряд  почуєш...
   Дівчата  себе  так  не  поведуть,  вони,  хоч  з  розуму  зведуть  -
за  очі  не  позаливають...  То  ж  свою  повінь  вимикай,  
та  й,  за  водою,  утікай!..Он,  чуєш,  як  тебе  вже  всі  картають?
   Була  ти  завжди  -  дівчина-весна,  а  це  -  немов-би  старушенція  страшна!
Ой,  що  ж  накоїла  ти,  повінь,  повінь  весняна?!..




             весна  2003р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50785
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.12.2007
автор: Микола Шевченко