Я більше не прошу у Бога сили,
І так удосталь він мені надав.
А як згадаю скільки я просила
На тисячі легких буденних справ.
Питається, навіщо, бач, навіщо?
Він сили дав, щоб я дійшла сама,
Щоб довела собі, що я не з гірших,
І щоб не витрачала їх дарма.
Проблем без рішень зовсім не буває,
Не раз, не два, не три вже довели:
Можливо, де не треба їх шукають,
Можливо, ще і досі не знайшли.
А люди все не вірять в те, що здатні,
Враз самотужки досягти мети,
І просять в Бога сили і удачі,
Як треба віру в себе віднайти.
І я просила, скільки я просила,
Багато чого, майже все підряд:
Могутності, удачі, слави, сили,
Які допомогли б мені навряд.
Та, врешті-решт, усе ж дійшло до мене,
Що саме треба у житті просить:
Просити треба тільки нездійсненне,
Бо інше все ти здатен сам зробить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508040
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2014
автор: Вітрова Доця