[b][i]Мисливська лірична[/i][/b]
Торкнеться-но лікоть рушниці –
спокійно стає на душі,
і радує посвист синиці
в праотчій живій глушині.
Куди приведе ця стежина,
протоптана звіром вночі? –
Погойдує гроном калина,
белькочуть у дуплах сичі.
[i]Не згубити – знайти,
що на душу лягло,
легким подихом вітру
куди занесло.
Не згубити – знайти
для душі скарб земний,
щоб по осені йти,
щоб іти до весни.[/i]
Під звором долина, в ній потік:
для дикого звіра там рай,
відвагою сповнений олень
суперника кличе на рать.
Осиці наспівує вітер
окрилену пісню мою,
і сам я частинкою світу,
де вічність панує, стаю.
[i]Не згубити – знайти,
що на душу лягло,
легким подихом вітру
куди занесло.
Не згубити – знайти
для душі скарб земний,
щоб по осені йти,
щоб іти до весни.[/i]
Створено у листопаді 2008 року
Опубліковано: "Гомін Підгір'я". Альманах, вип. VIII. Дрогобич: "Посвіт", 2009. - С. 132.
[i]Музика Євгена Заставного[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2014
автор: Т. Василько