Ще клен листвою свято світиться,
Ще світ живе тонкою втіхою.
Колише гойданка-самітниця
Нікого тихо під горіхами.
Бо діти з двору розлетілися
Галай-світами, заграницями.
Нічним безмов’ям та безтілістю
Гойднувся спогад під зірницями.
У темну тогу світ зодягнеться,
А мати скаже: –Ще побуду я…
Це ж дітям гойданки забаглося…
Із світовою амплітудою.
Я знаю, що дітьми колишніми
Ще буде світ, як двір впокорено.
І я промовлю до всевишнього:
Дай, Боже, гойданку їм зоряну!
Вона живе тонкою втіхою,
Яка мов клен осінній світиться.
Колише тихо під горіхами
Нікого гойданка- самітниця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508214
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2014
автор: СавчукМикола