А серце волею налилося, стукоче,
Рутині сірій впокоритися не хоче.
І крила зранені з мотузки вириває.
А пір’я в землю, а кров стікає.
А серце в вись небесну, у високі трави.
А його камінь затискає в рамки правил .
А серце з темряви до світла, мов комаха.
А там чекає на нього плаха.
А серце жити хоче, в темряві поплаче.
І знов на старт, і знов навипередки скаче.
І хай на нього часом чобіт наступає.
Розправить крила, ще силу має.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508290
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)