Туман вкрив усе село,
Вечір ліг вже спати,
Світло згасло, мов на зло,
Бідкається мати.
Стару лампу запалила,
Гніт вже догоряє,
Її трішки підкрутила,
Своє відживає.
Блимає, але горить,
Хоч стара, як світ,
В мами серденько тремтить,
Скільки уже літ,
Як самотність гризе душу,
Мов іржа залізо,
Син в дзвінках трясе, як грушу,
Але, синку, пізно
Вже міняти їй життя,
Тут весь її світ,
Ось таке мами буття,
Вона і старий кіт.
Картоплина, огірок,
Ось таке меню,
Є ще жменька ягідок,
Час вже і до сну.
Лампа тухне вже сама,
Час її минає,
Так і мама, як вона,
Життя доживає.
На луги пішов туман,
Прокинувся ранок,
Рипнув геть старий диван,
Кіт вибіг на ґанок.
Не виходить тільки мама,
Йдуть сусіди в хату,
Вона, мовби задрімала,
Скинула лиш лампу.
Скло розбите, як життя,
На дрібні частини,
Вже не склеїш до пуття,
Смерть – це не родини.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/767-pogasle-svitlo.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508436
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.06.2014
автор: Антоніна Грицаюк