Де Петрос голубить зірницю небесну,
де мріє ясний небокрай,
знайшов я там квiтку, на диво, чудесну,
що зветься Мене Покохай.–
[i]Мене покохай![/i]
Менi говорила ворожка-сусідка:
“Кохання свого не чекай!”
Та зникли слова тi, лишилася квiтка,
що зветься Мене Покохай. –
[i]Мене покохай![/i]
Та квітка чудесна та ще й бо чарівна
відкрила скарбів гір розмай –
й не квiтка розквітла, гуцулка-царiвна
сказала: “Мене покохай...”
[i]Мене покохай![/i]
Словами її всі видзвонюють звори:
“Коханий, коханий, кохай!”
Й моїми вустами виспівують гори:
“Кохана, кохана, кохай!” –
[i]Мене ти кохай![/i]
Створено 19. 06. 1987 року, смт.Брошнів (Івано-Франківщина)
Опубліковано: "Моя пісня", Львів: "Сполом", 2004. 120 с. – С. 33
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508525
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2014
автор: Т. Василько