Не кажи.

НЕ    КАЖИ…

Не  кажи  фраз  солодких,  не  треба!
Мені  слава  тяжка,  як  ярмо.
Просто  дало  мені  щедре  небо
Cвіт  весни  у  зимове  вікно.

Просто  серце  б’ючись,  не  здається,
Поки  пісня  у  ньому  живе;
Просто  з  нього  любов  тиха  ллється,
Та    до  ближніх  струмочком  пливе.

Просто  сам  я  живу  по  -  простому:
Сивим  птахом  у  ріднім  краю.
Як  не  маю  я  власного  дому,
То  літаю  у  юність  свою.

Там  у  мене,  житло  і    надія,
Віра  в  себе  та  прагнення  жить.
Там  кохаю,  навчаюсь  і  мрію,
П’ю  безмежно,  небесну  блакить!

А  коли  в  сьогодення  вертаюсь,
З  ніжним  скарбом  у  юній  душі,
Почуття  перелить  поспішаю
Усвої,  -  березневі  вірші.

А  тому,  попри  все,  -  не  старію!
Хоча,  тіло  калічать  роки.
Я  не  плачу.    Не  хочу!    Не  вмію!
Живу,  злу  своєму,  навпаки:

Серцю  страшно  -  в  душі  не  боюся!
Болить  тіло,  то  муку  терплю!
Безнадії  дарма,  не  молюся
І,  -  як  вперше,  -  без  тями  люблю!

Не  кажи  фраз  солодких,  не  треба!
Мені  слава  тяжка,  як  ярмо.
Просто  дало  мені  щедре  небо
Світ  весни  у  зимове  вікно.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508558
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.07.2014
автор: dovgiy