В моєї Музи плаття не зі срібла,
Волосся в неї геть не золоте
І усмішка не як у Мони Лізи,
Вона щодень, мов квітка, не цвіте.
Та й статуя Мілоської Венери,
Із нею має схожості навряд -
Вона красою й пишністю своєю
Не любить зайвий погляд притягать.
Нема їй діла до багатих принців,
Не хоче зачіпать серця принцес,
І царські не оспівує скарбниці,
В яких повно смарагдів і чудес.
Вона терпіть не може злих, продажних,
Довгоязиких, підлих і скупих.
Із поглядом, як в неї, жити важко -
Бо майже не залишилось таких.
Я знаю, Муза поважає волю,
Незламний, щирий, незборимий дух,
Людей, що день у день за власну долю,
З останніх сил бува карбують крок.
Вона отих оспівує героїв,
Що землю захищали у вогнях,
Що часом покладали головою,
Аби відкрити іншим світлий шлях.
Я знаю, Муза любить працьовитих,
Невтомних, наполегливих, стрімких,
І поважає тих, для кого вірність -
Найкраща із усіх чеснот людських.
Хто не жаліє сил заради миру,
Кому дорожче в мерехтінні літ
Любов і дружба, відданість і віра -
Усе, що робить кращим білий світ.
В моєї Музи плаття не зі срібла,
Волосся в неї геть не золоте
І усмішка не як у Мони Лізи,
Вона щодень, мов квітка, не цвіте.
І почестей не просить, та і лаври
Їй зовсім не потрібні, щоб творить,
Вона лиш хоче, щоб не забували:
По совісті на світі треба жить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508696
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2014
автор: Вітрова Доця