Терпіти більш приниження не гоже,
Озвалась память зболена з віків.
У грудях кров нуртує і клекоче,
То предків дух озвався в козаків.
Шматують землю орди знахабнілі,
В козацькій славі дикий самосів.
Великий Луг у кліщах на прицілі,
В нащадків угровиплодків - щурів.
Дістали геть ординці хуцопері,
Гірке терпіння вилилося в гнів.
Чи не пора вказати вам на двері,
Із глибини родинних почуттів?
Від вас приблуди втомлена святиня,
Терпіння лихом вийшло з берегів.
Отож давно із Божого веління,
Пора мочить вас жидомоскалів.
Беріть язик магучий свій на плечі,
Щоб голу .опу вкрити із боків.
І там у сірих буднях холоднечі,
Годуйте ним у тундрі комарів.
Ой, як же ви брати осточортіли,
Чортополох прибитий берегів.
Щоби за вами й згадка здичавіла,
А на Землі не лишилось слідів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508699
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.07.2014
автор: Дід Миколай