Забувши, мов про сон, про Божий страх,
Перекрутивши істини й закони,
Ми хрестики тримаєм в гаманцях,
Поближче щоб тулились до мамони*.
Вслухаємось, що каже Божий Син,
Але, самозакохані й пихаті,
Все золото рівняєм до святинь,
У ранг його возвівши благодаті.
Блукаєм, мов у мареві, щодня,
Немовби у психічному полоні,
І вже забули істинність Знання,
Загубленого в золоті червонім.
*Мамона(гр.)
багатство
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508838
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.07.2014
автор: Віктор Банар